Адаптація дитини до дитячого садка

1. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що він вдень ходитиме до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

2. Ідучи куди-небудь, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь - у нього буде впевненість в тому, що він потрібен вам!

3. Навчайте дитину вдома всім потрібним навичкам самообслуговування та спілкування.

4. Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я одразу про тебе подумаю». Ілюзія управління батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію.

5. Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

6. Завжди знаходьте час вислухати, що турбує вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

7. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім’ї, дотримуючись режиму дня. Оберігайте нервову систему дитини!

8. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

9. Найголовніше - почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

---

Гіперактивна дитина. Як подолати труднощі?

Деякі батьки можуть почути на батьківських зборах, як вчитель у розпачі почне говорити про їх дитину: «Ця дитина – просто, жах. Я не можу спокійно провести жодного уроку. Його батьки зовсім не переймаються вихованням. Він же не всидить спокійно і хвилини, всіх відволікає, без дозволу виходить з класу. Я ж не можу весь час слідкувати, щоб він, щось не накоїв. А він постійно щось таке вчинить, що плакати хочеться.»

Невже, дійсно, охарактеризована так дитина – розбещена і погано вихована. А може ні батьки, ні вчителі, ні сама дитина в такій поведінці не винні? І все ж таки, у чому причина, що дитина така неуважна, неспокійна, а іноді, навіть, небезпечна для оточуючих?

Ви чули про таке захворювання, як синдром гіперактивності?

Так, цей синдром таке ж саме захворювання, як порок серця або ниркова недостатність. І як ми не будемо сварити дитину за те, що вона страждає на якусь хворобу, так і у випадку з синдромом гіперактивності ми розуміємо, що дитина потребує особливої уваги й допомоги.

Але, як же важко сприймати спокійно і більш того любити дитину, яка через свою надмірну неуважність і рухливість погано вчиться, не спроможна дотримуватись встановлених правил поведінки та зовсім не звертає уваги на ваші зауваження.

Але, тільки любляче виховання батьків і розуміюча підтримка оточуючих може допомогти дитині справитися з її проблемою.

Отже, перед нами не мале чудовисько на яке не знайдеш управи. Ця дитина страждає на синдром гіперактивності.

В чому виявляється це захворювання?

Дитина не просто час від часу відволікається, це можна сказати про всіх дітей. Гіперактивна дитина зовсім не спроможна зосередитись на чомусь одному. Її увага не на чому не затримується. Вона дивиться у книгу, але не розуміє прочитане. Про її думки можна сказати, що вони обганяють одна одну і не одна з них на зупиниться, щоб над нею замислитись.

В такої дитини – непередбачувана поведінка. Вона то на вулицю вискочить, то когось хапає, то лізе на дерево і т. ін. Вона постійно у синцях і порізах. Її дії опереджують думки про наслідки і тому, часто є небезпечними.

Гіперактивна дитина постійно збуджена. Вона просто не в силах сидіти спокійно. Навіть, якщо вона буде дуже старатися, в неї все рівно буде щось рухатися – ноги, ступні, руки або язик і губи.

Яку ж допомогу можуть надати батьки й педагоги такій дитині?

Постарайтеся як можна повніше дізнатися про цю хворобу? Знаючи які особливості поведінки пов’язані саме з синдромом гіперактивності вам легше буде уникати несправедливих обвинувачень. А ще, розуміючи з чим пов’язані проблеми навчання і виховання, ви зможете підбирати ефективні способи їх подолання.

Наприклад, дитині потрібно постійно рухатись – дайте їй таке завдання, ну хоча б перемотувати клубочок з різнокольорових ниток, або розв’язувати вузлики на мотузці – це на деякий час заспокоїть її, вона не буде відволікати інших.

Дитині легше буде навчитись контролювати свої вчинки, якщо буде встановлено для них суворий режим з чітким розпорядком дня. І ефективним буде введення сімейних правил,- що дозволено, а що ні.

Також, дуже важливо прийняти дитину об’єктивно, розуміючи її стан, і допомогти її самій змінити уявлення про себе. Знаєте, ці діти, як правило упевнені, що вони «бридкі, дурні й погані». Вони ж багато чого негативного почули на свою адресу від ровесників, вчителів, а деколи й від батьків. А ми розуміємо, що втрата почуття особистої гідності рівносильна самогубству.

Отже, хоча покарання ніхто не відміняє, добре б було знаходити можливість похвалити свою дитину. Адже щоб зробити щось вірно і гарно гіперактивній дитині потрібно набагато більше зусиль ніж іншим дітям.

Гіперактивні діти і їх батьки не одні зі своєю бідою. В нашому садочку працює практичний психолог, головним завданням якого і є допомога дітям, що мають проблеми зі здоров’ям.

Знайте, що вади, які пов’язані з синдромом гіперактивності – поправні.

---

Чому дитина не хоче ходити в дитячий садок

Причин, за якими дитина не хоче йти в дитячий сад, може бути безліч.

Найістотніша причина - природне небажання дитини відриватися від домашньої обстановки і звичного оточення.

Малюк, не вміючи мислити у часовій перспективі, сприймає кожну розлуку з мамою і рідними як необоротну втрату. Це буде тривати до тих пір, поки він не засвоїть новий для нього порядок зустрічей і розставань, не звикне до дітей і вихователей. Адже навіть кішка або собака, залишена на вихідні на піклування сусідів, веде себе неприродно. Що ж говорити про таку складну істоту, як людина. Дитина не завжди швидко і безболісно звикає до шуму, безлічі людей. Деякі страждають від цього місяцями. А примус ходити туди, де малюк почуває себе дискомфортно, підриває в його душі віру в батьківську любов.

Інша причина небажання дитини відвідувати дитячий сад-це болісно проходить зміна режиму і обстановки. І заняття, і розпорядок дня у дитячому садку розраховані на усереднену вікову норму, вони часом не враховують індивідуальних особливостей дітей. У зв'язку з цим багато батьків стикаються з проблемою важких ранкових підйомів або скарг дитини на болісність для нього деяких моментів режиму, наприклад тихої години.

Привчання дитини до режиму - це формування звички вчасно лягати і вчасно вставати, їсти і гуляти по годинах. При цьому потрібно мати на увазі, що на кожні сто дітей припадає два-три випадки тривалої або повної дезадаптації до умов дитячого садка. Як правило, це єдині діти в сім'ї або малюки,які часто хворіють, тривалий час просиділи вдома з мамою або бабусею.

Як уже зазначалося, найкращий вік для успішного і якнайшвидшого звикання дитини до режиму дитячого садка - від двох до трьох років. А найменш сприятливий - чотири роки і проміжок від п'яти до шести років. Не забувайте про це, дорогі батьки, коли вирішите віддати своє чадо в дитячий сад.

Ще одна причина, по якій дитина не хоче йти в дитячий сад, - незвична для нього їжа.

У дитячому садку трьох - чотириразове харчування, що забезпечує нормальну життєдіяльність і працездатність дитячого організму. Однак нерідко батьки скаржаться на те, що діти погано їдять в садку, особливо це стосується таких страв, як супи та каші. Якщо в домашньому меню ми можемо досить довгий час обходитися без них, то раціон дитячого харчування в дитячому садку передбачає щоденне їх вживання.

І якщо в домашніх умовах ми можемо досить легко замінити одне блюдо іншим, то зробити це в садку значно складніше. Тут існують затверджені норми харчування, організовано здійснюється закупівля продуктів та їх розподіл за групами, заміна ж (наприклад, замість першої страви - два других) не передбачена.

Нелюбов до певних страв діти можуть перенести на дитячий садок у цілому. Пояснити ж, чому це сталося, діти не в змозі.

Одна з найважливіших і поширених причин, по якій дитина може відмовлятися відвідувати дитячий садок, - нелюбимий вихователь.

Існує перелік вимог, яким повинні відповідати дитячі садки. Ці вимоги визначають якість догляду за дітьми. До переліку входять:

• відповідне приміщення і персонал;

• наявність необхідних для дитини речей: іграшок, меблів, обладнання;

• смачна, повноцінна, добре приготована і має привабливий вигляд їжа;

• сердечно і дружелюбно налаштовані до дітей і батьків вихователі;

• обладнання для фізичних вправ і тренувань;

• можливість вибору виду активності;

• вміння вихователів зацікавити і залучити дітей до гри і заняття;

• безпечне обладнання приміщень та ігрових майданчиків;

• заохочення дітей;

• регулярне чергування активних ігор і спокійних занять з відпочинком;

• участь батьків у житті дитячого садка;

• регулярне проведення батьківських конференцій (зборів) із залученням персоналу дитячого садка;

• елементи новизни та оригінальності в програмах дитячого садка;

• постійно діючі програми підвищення кваліфікації персоналу.

З наведеного переліку шість пунктів - більше третини висунутих вимог - стосуються установок і вмінь персоналу дитячого саду.

Діти загострено відчувають настрій і ставлення до них працюють в дитячому садку людей. Вони моментально розпізнають недоброзичливість, нещирість і відповідають тим же, тобто позбавленням своєї любові і поваги. Тому, якщо не тільки ваша дитина, але й інші вихованці негативно ставляться до кого - небудь з персоналу, справа не в їх невихованості, а в самому вихователі.

Часто в категорію нелюбимих потрапляють ті вихователі, які, надмірно побоюючись за життя і безпеку своїх вихованців, нерозумно обмежують їх свободу і активність. "Припини бігати!", "Куди ти забрався?", "Перестаньте розмахувати палицями!", "Гуляємо тільки на ділянці!", "Що ще за гру ви придумали?", "Хто дозволив?" - Ось типові вирази, які свідчать про страх перед особистої з відповідальністю працівників за довірених їм дітей.

Малюки двох-трьох років зазвичай досить легко підкоряються, а от серед старших дітей обов'язково знайдеться волелюбна особистість, яка не буде миритися з подібними обмеженнями. Такі діти можуть втікати з саду, що ще більше ускладнює їх взаємини з вихователями.

Зустрічаються випадки, коли вихователі пригнічують активність окремих дітей за допомогою покарань: малюків виставляють в роздягальню, якщо вони розмовляють під час тихої години, насильно годують, якщо вони не встигають за іншими або відмовляються від їжі, тощо. Така поведінка вихователів також відбиває у дітей бажання відвідувати дитячий садок.

Діти, що нагадують своєю поведінкою равликів чи раків-пустельників, що живуть у своїх замкнутих мріях і реагують на спроби взаємодії з ними відходом у свої "шкарлупки". Вони не потребують колективного спілкування, поводяться відокремлено, не мають друзів. Причиною того, що відбувається є так звана дитяча самотність - річ досить страшна і, на жаль, поширена. Багато батьків, вирішуючи матеріальні, професійні, особисті та інші проблеми, надають малюка самому собі, обмежуючи взаємини з ним питаннями догляду.

Нерідко таку дитину припиняють водити в садок, так як вона не вписується в колектив однолітків.

Перш за все треба зрозуміти, що кожна людина, в тому числі і малюк, має індивідуальну ступінь виразу потреб. Є люди, які їдять значно менше, ніж інші, і не тому, що дотримуються дієти, а тому, що потреба в їжі у них не настільки велика і насичення настає раніше.

Те ж відбувається і з потребою в спілкуванні. У одних вона сильніша, в інших - слабша. І якщо дорослі можуть примусити себе з ввічливості підтримувати нецікаву розмову, то діти, відвертіше висловлюючи свої почуття і думки, просто перестануть спілкуватися.

Часто причиною переваги самотності і небажання ходити в дитячий сад стають травмуючі обставини. Малюка в дитячому садку могли образити, обізвати, дати йому прізвисько. Після подібних інцидентів він більше не хоче спілкуватися з дітьми, які його образили, а часом і взагалі замикається в собі.

Буває, що, граючи в дитячому саду, він з необережності штовхнув товариша, потрапив йому в обличчя сніжком або піском. Вид крові або сльози однолітка могли призвести найсильніше враження на психіку малюка. В результаті - відмова від ігор, прогулянок, взагалі від дитячого садка. А на всі вмовляння батьків він відповідатиме безутішними сльозами.

У цьому випадку наполегливість і примус з боку дорослих (батьків, вихователів) тільки завадять відновленню душевної рівноваги дитини. Тому слід запастися терпінням і постаратися спокійно обговорити з малюком цю пригоду, допомогти йому подолати переляк.

Небажання ходити в садок може виникати і через часту хворобу дитини. Чудово, коли діти здорові. На жаль, це буває не завжди. Десять дітей на кожну тисячу новонароджених вже страждають тією чи іншою недугою. Крім важких соматичних і психічних хвороб, малюків підстерігають травми та інфекції. З цих причин багато дітей змушені сидіти вдома.

Поведінка хворої дитини багато в чому відрізняється від поведінки здорової. Одні діти стають вкрай дратівливими, плачуть, кричать, вимагають присутності дорослого і тут же проганяють його, відмовляються від іграшок і улюблених страв, мало сплять. Інші, захворівши, стають сумними і байдужими, ними опановує апатія.

Іноді діти намагаються викликати до себе жалість, перебільшуючи свої страждання. У часто хворіючих дітей, які рідко ходять у дитячий сад, мало друзів, що не може не турбувати їх батьків і вихователів, та й самі малюки страждають від цього.

Схильність дітей до частих хвороб створює навколо них атмосферу роз'єднаності. Дівчатка і хлопчики старше чотирьох років, які відвідують одну групу, організують спільні ігри, які можуть тривати протягом декількох днів. Кожна дитина отримує в них свою роль, набуває певний соціальний статус. Якщо дитина через хворобу часто залишається вдома, вона виключається з групових ігор. До того ж міцність дружніх зв'язків між дошкільнятами багато в чому визначається тривалістю їхнього спілкування, тому у часто хворіючих дітей мало або взагалі немає друзів. Внаслідок цього у них зникає бажання ходити в дитячий сад, оскільки там їм стає нудно і нецікаво; вони відчувають себе самотніми.

Таким чином, існує багато причин, по яких діти не бажають ходити в дитячий сад. Завдання батьків - допомогти їм подолати всі ті проблеми, про які йшла мова вище, зробити все можливе, щоб малюки із задоволенням відвідували дитсадок.

---

Як залучити дітей до морально-патріотичного виховання вдома?

1.Привчайте дитину дбайливо ставитися до речей, іграшок, книжок. Поясніть, що в кожну річ вкладено працю багатьох людей. Сходіть з дитиною в бібліотеку і подивіться, як там зберігають книги. Цей ігровий прийом «як у бібліотеці» допоможе привчити дитину до дбайливого ставлення до книги.

2.Дошкільники дуже рано починають проявляти інтерес до історії країни, краю. Якщо в місті є пам'ятники, організуйте до них екскурсії і розкажіть все, що ви знаєте, про те, як вшановують пам'ять загиблих. По нашій країні і по всьому світу можна здійснювати захоплюючі подорожі по глобусу, картах і фотографіях.

3.Запропонувати дитинi збудувати будинок. Коли будинок побудований, пограйте з дитиною в «новосілля», допоможіть розмістити ляльок, зайчиків, ведмедиків. Подивіться, чи міцно побудований будинок, чи красивий, чи зручний для житла.

4.Виховуйте у дитини шанобливо-дбайливе ставлення до хліба. Поспостерігайте за тим, як привозять і розвантажують хліб. Розкажіть, як вирощують хліб, скільки праці в нього вкладено вмести з дитиною посушите залишки хліба, зробіть сухарики.

5.Роскажіть дитині про свою роботу: що ви робите, яку користь приносить ваша праця людям, Батьківщині. Розкажіть, що вам подобається в вашій праці.

6.Повертаючись з дитиною з дитячого саду, запропонуйте пограти в гру «Хто більше помiтить цікавого?». Гра вчить спостережливості, допомагає формувати уявлення про навколишнє. Запропонуйте дитині намалювати, що найбільше сподобалося.

7.Любовь до Батьківщини - це і любов до природи рідного краю. Спілкування з природою робить людину більш чуйним. Взимку на лижах, влітку на велосипеді або пішки, корисно відправитися з дитиною в ліс, щоб помилуватися його красою, дзюрчанням струмка, співом птахів. Виховуючи любов до рідного краю, важливо привчати дитину берегти природу, охороняти її.

Пам'ятка для батьків

Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дити­на засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по особливому сприймаються звичаї та традиції, рідна природа, спогади стар­ших.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх гро­мадян держави, дорослі мають їм прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі багатств рідної землі, а її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність збе­рігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квіту­чих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

· Йдучи вулицею рідного міста, роз­повісти про визначні пам'ятки, які зна­ходяться на цій вулиці.

· Познайомити дітей із назвою вули­ці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?

· Відвідати разом всією родиною краєзнавчий музей. Після відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там поба­чили.

· Побувати в пра бабусь та пра дідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного міста. Які цікаві легенди, при­казки, забавлянки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

· Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного міста, а ввечері запропонуйте намалю­вати свої враження від прогулянки.

· В День Перемоги всією родиною відвідати Меморіал. Вшануйте вете­ранів Великої Вітчизняної війни, покла­діть квіти до пам'ятника.

· Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у рідному місті. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб місто завжди було охайним і привабливим.

· Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

· Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи про­живають і донині в рідному місті.

· Знайомте дітей зі звичаями та тра­диціями рідного краю.

· А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співай­те, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору та видатних вітчизняних поетів і пись­менників.

· Запропонуйте дітям намалювати Харків в майбутньому.

· Створіть сімейний фотоальбом «Я і місто моє — Харків ». Разом з дити­ною придумайте вірші про рідне місто. Запишіть їх під фотографіями.

Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю, рідного міста.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутнього громадянина, дорослі мають передусім прищепити дітям глибоку повагу і турбо­тливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста, району.

---

Булінг в дитячому садку — міф чи реальність

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу?

Види булінгу в дитсадку

Булінг(від англ. to bull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск:

- психологічний

- фізичний.

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі – ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки

- глузує із зовнішнього вигляду дитини

- образливо висловлюється про дитину чи її батьків

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

батьки або члени сім’ї:

- б'ють та ображають дитину вдома

- принижують дитину у присутності інших дітей

- проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини

- ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

- не хоче одягатися вранці

- шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка

- просить батьків забрати її із дитячого садка раніше

- плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт

- не контактує з однолітками у дворі

- грає наодинці в парку

в дитячому садку:

- не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо

- усамітнюється при будь-якій нагоді

- часто губить свої іграшки або речі

- бруднить чи псує одяг

- грає поламаними іграшками

- відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чигрі

- не має друзів у групі.

Профілактика виникнення та подолання проявів булінгу в дитячому середовищі

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми.

Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших.Так закладаються основи гуманних стосунківбатьків і дітей.

Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини.Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Чомусь явище цькування, яке ще можна назвати новомодним словом «булінг», вважають унашому суспільстві абсолютно нормальною, навіть звичною справою, надто серед дітей імолоді. При цьому навіть дорослі та, здавалося б, розумні люди часто звинувачують утому, що відбувається, неката, ажертву: «Що, відсіч неможеш дати?». Утім, мало хто уявляє, які насправді руйнівні наслідки має булінг.

Один розбишака здатний перетворити насправжній жах похід до садочку. Знущання можуть залишити глибокі емоційні рубці навсе життя. Ав екстремальних ситуаціях вони можуть завершитись погрозами насильства, псування майна або серйозними тілесними пошкодженнями. Булінг (цькування) — це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може варіювати від ударів, штовхань, лайки, погроз інасмішок довимагання іграшок іцінного майна. Деякі діти знущаються, уникають, ігнорують інших іпоширюють про них неправдиві чутки.

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном "булінг", пояснюють – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Тривалі психологічні, психіатричні тасучасні неврологічні дослідження підтверджують, що емоційне насилля може завдати серйозної шкоди.

Головне, що при цьому варто пояснити,— слова самі пособі нічого неозна- чають, важливі лише емоції, які ми пов’язуємо зпевним словом. Адже якщо, наприклад, убатьків єдивна звичка лагідним голосом говорити дитині «ти мій дурник» — дитина вважатиме слово «дурник» схвальним, доки незіштовхнеться зним поза своєю родиною. Аякщо ситуація цілком залежить від наших емоцій — нам цілком доснаги її змінити.

Чому важливо вчасно відреагувати ?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

· втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

· відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;втрачаютьповагудосебе.Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

· втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчування, емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

· частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються норми поведінки;

· частіше беруть участь у бійках.

Ті, хто вимушені спостерігати:

· часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

· потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати заклади освіти.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Психологи визначають декілька основних причин:

· Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє їїчерез нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

· Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька .Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в закладі освіти.

· Атмосфера в групі. Бувають колективи, в яких єдитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

· У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

· Дайтевідчути,щовипоруч,готовіпідтриматитадопомогти,вислухатитазахистити.

· Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

· Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

· Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

· Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

· Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

· Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

· Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків..

· Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

· Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у закладі.

· Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

· Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

· Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:

· Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

· Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

· Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

· Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

· Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

· Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

· Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

· Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

· Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся з дитячим психологом.

Наслідки

Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з антисоціальними дітьми, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати від 2 до 3 років. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найбільший страх — це суїцидальні думки.

Перш за все, батьки мають підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, розсмокчеться, але це не так.

НЕ МОЖНА РОБИТИ ВИГЛЯД, ЩО ЦЬОГО НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ.

---

---

---

Радість і сміх: як розвинути в дитини почуття гумору

Які люди викликають у вас симпатію? Пригадайте людей, які легко заговорювали з вами й ставали вашими добрими знайомими або навіть друзями. Який образ постає перед вами, коли ви чуєте вираз «успішна людина»? Напевно, усі ці особистості мають спільну рису — добре почуття гумору. Гумор — суспільне явище, яке допомагає зближуватися з людьми, легко переживати негаразди та ставитися до себе й оточуючих не так суворо. І безперечно, люди з добрим почуттям гумору — інтелектуально розвинені, та навпаки.

Почуття гумору — не спадкова риса, а набута навичка. Зазвичай розвиткові почуття гумору в дитини не приділяють особливої уваги, а дарма. Бо слід знати, що в різному віці діти по-своєму проявляють це почуття. Спочатку їм здаються смішними якісь речі та дії, які відбуваються не так, як зазвичай; пізніше, у дошкільний період, вони перебувають на етапі «туалетного гумору», а у шкільному віці починають сміятися над словесними жартами, каламбурами тощо. Тож, любі батьки, не впустіть моменту й починайте розвивати цю навичку в дитини змалечку, якщо хочете, аби в дорослому віці в неї сформувалося вишукане почуття гумору, а не залишилося на «туалетному» етапі. До того ж, на думку психолога Льва Виготського, спілкування, у якому є місце для гумору, прискорює інтелектуальний розвиток дитини.

Як розвинути почуття гумору

1. Будьте хорошим прикладом. Діти переймають ваші манери, зокрема й ваш стиль жартів або відсутність почуття гумору. Умійте перетворювати дрібні хатні прикрощі на жарт, а не сваритися або жалітися натомість.

2. Звертайте увагу дитини на смішне, коли дивитеся виставу в театрі, мультфільм, фільм або читаєте книжки. Щиро смійтеся над вдалими жартами.

3. Частіше грайте в кумедні ігри, залежно від віку вашої дитини. Немовлята, хоча ще не мають почуття гумору, проте реагують на мамину усмішку й усміхаються у відповідь. Тож жартувати з ними можна, скорчивши смішну міну або полоскотавши їх. Малюки добре сприймають фізичний гумор. З дітьми старшого віку вже можна гратися в слова, складання кумедних казок із випадкових фраз, показувати їм картинки із якимись невідповідностями, читати небувалиці. З молодшими школярами вже можна грати в ігри на кшталт «корови», а з підлітками дивитися кумедні серіали й фільми, попередньо обираючи найкращі з них.

4. Поважайте й цінуйте дитячий гумор, навіть якщо жарт вам здається несмішним. Діти у віці двох років уже можуть робити спроби розсмішити дорослих, утнувши якусь витівку або показавши на носик замість оченят, коли ви просите показати якусь частину тіла. Діти у віці 3-5 років можуть повторювати один і той самий жарт декілька разів, а дошкільники й молодші школярі розповідатимуть дитячі анекдоти, причому сміятимуться, щоразу повторюючи той самий дотеп. Усміхайтеся, зважайте на вік і особливості дитячого сприйняття.

5. Коли дитина починає жартувати на «туалетні» теми, не реагуйте надто бурхливо. Залежно від віку дитини, м’яко починайте пояснювати, де такі жарти доречні, а де ні, поступово підводячи до того, що існують більш вдалі та смішні жарти.

6. Навчайте дітей, як смішно жартувати, обираючи найкращі зразки жартів і відстежуючи власний гумор, але в жодному разі не критикуйте за спроби пожартувати ваших маленьких дотепників.

Нехай радість і сміх оселяться у вашому домі, а витончене почуття гумору допомагатиме у скрутних ситуаціях.

---

Малювання – кращий засіб від дитячого стресу