Інтеграція дітей із особливими освітніми потребами у звичайний ЗДО.

«Якщо дитина не може вчитисят так, як ми вчимо, можливо ми повинні вчити так, як вона вміє»

Ігнасіо Єстрада

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), лише 20 % народжених дітей умовно вважається здоровими, інші – або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров’ям і хворобою.

Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із особливими освітніми потребами з їх здоровими однолітками.

Інтеграція дітей із особливими освітніми потребами швидкими темпами поширюється в Україні. Першопричиною такого явища стало законне право дитини на якісне задоволення освітніх потреб. Батьки дитини, влаштувавши її у звичайний ЗДО святкують перемогу, а тим часом дитсадки не готові до прийняття особливої дитини. Обмежений обсяг інформації про позитивний досвід роботи спец-садків знижує ступінь довіри батьків до інтернатної установи, тому питання роботи над іміджем кожного дитсадка є досить актуальним.

На сьогодні організаційно-методичні засади освітнього процесу у закладах дошкільної освіти орієнтовані на дітей із типовим розвитком, і не враховують особливостей освітньо-пізнавальної діяльності дітей із особливими освітніми потребами. Невідповідність форм і методів педагогічного впливу на таких дітей може створювати передумови для формування в них негативного ставлення до навчання, девіантної поведінки.

Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними. ЗДО має визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх вихованців шляхом узгодження різних видів і темпів виховання.

Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини (Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права інвалідів, про права дитини), Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей із особливими освітніми потребами.

Інтегрування дітей із особливими освітніми потребами в масові навчальні заклади – це процес, який набуває усе більшого розповсюдження в освіті. Такий підхід до їхнього навчання зумовлений багатьма причинами різного характеру. Однією з них є й те, що надання освітніх послуг дітям із особливими освітніми потребами в закладах інтернатного типу певною мірою призводить до зниження у частини з них соціальної компетенції та дезадаптації в цілому. Освіта дитини з обмеженими можливостями має бути спрямована на облаштування її в соціокультурному просторі і повинна допомогти їй в самоідентифікації, самовизначенні, самореалізації з урахуванням її індивідуальності.

Інклюзивне (інтегроване) навчання в дошкільних навчальних закладах вимагає створення спеціальних умов з метою забезпечення виконання корекційно-розвивального та освітнього процесів дітей з особливими потребами.

Інклюзивне (інтегроване) навчання та виховання може бути запроваджено для наступних категорій дітей:

· з вадами інтелектуального розвитку,

· з затримкою психічного розвитку,

· з тяжкими вадами мовлення,

· з порушеннями зору,

· з порушеннями слуху,

· з порушеннями функцій опорно-рухового апарату,

· з емоційно-вольовими порушеннями та аутичним спектром.

Головною метою інклюзивного навчання є реалізація права дітей з особливостями психофізичного розвитку на отримання освіти у відповідності з їх можливостями і здібностями за місцем проживання.

Розвивальне середовище для дітей з особливими потребами

Кожен, незалежно від стану здоров`я, наявності фізичного чи розумового порушення, має право на одержання якісної освіти. Цей принцип відображено взагальній Декларації прав людини (1948 р.), Конвенції про права дитини (1989 р.) покладено в основу організації інтегрованого, інклюзивного навчання дітей з особливими потребами. Таке навчання впроваджується з метою реалізації їхнього права на рівний доступ до якісної форми навчання.

В інклюзивних групах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя. Засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо роботи вибір, досягати згоди у розв`язанні проблем, приймати самостійні рішення. У дитячих закладах, як єі в демократичному суспільстві, до кожного члена колективу ставляться як до неповторної особистості, усі мають рівні можливості досягти успіху. При цьому оцінюються конкретні досягнення дітей, незалежно від їхнього інтелектуального, фізичного, соціального чи емоційного стану. У групах включення всі діти мають широкі можливості для вибору, їх заохочують до критичного мислення, творчості, винахідливості, вони вчаться відповідати за свої рішення і допомагати один одному. Діти краще розуміють широкі можливості особистого потенціалу, вони більш чутливі до потреб інших, з більшою повагою ставляться до життєвого досвіду та особливостей своїх товаришів.

Включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в освітній процес дитячого садка дає змогу взаємодіяти з іншими дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх, отримуючи такий же соціальний досвід, як і всі їхні однолітки. Інтенсивна соціальна взаємодія сприяє встановленню дружніх, позитивних стосунків, створенню своєрідної мережі соціальної підтримки. Спільні заняття сприяють концентрації уваги дітей, посиленню їхньої мотивації до навчання. Це дає можливість дітям з особливими потребами бачити їхні висловлювання, сприяє інтересу до пізнання навколишнього світу, формування мотивів до навчальної діяльності, співпраці, забезпечує умови успішної соціальної, психологічної, фізичної адаптації та життєдіяльності.

Досвід успішного перебування у групах включення є добрим підґрунтям для подальшої інклюзивної освіти та підвищення кваліфікації протягом усього життя. Діти з проблемами в розвитку звикають брати участь у різноманітних громадських програмах, які допомагають їм опанувати вміння, необхідні для успішного самостійного життя в суспільстві. В інклюзивному середовищі діти з особливими потребами отримують багато можливостей для соціальної взаємодії зі своїми однолітками. Вихователі цілеспрямовано сприяють спілкуванню і взаємодії між дітьми, застосовуючи для цього різні способи. Наприклад, використовуючи картки з іменами дітей, розсаджують їх під час обіду чи занять у колі так, щоб поруч із дитиною з недостатньо розвиненими мовленнєвим навичками опинилася дитина, яка добре розмовляє. Вихователі всіляко підтримують дітей, яким подобається чогось навчати товаришів, допомагати їм. Дорослі пропонують дітям види діяльності, які передбачають взаємодіюі взаємозалежність, що сприяє встановленню між ними дружніх стосунків. Заохочують дітей обирати не лише вид діяльності, а й товариша, з яким її здійснюватимуть».

Спільна діяльність дітей допомагає педагогам краще усвідомити ефективність певних освітніх технологій, визначити спільні сторони та специфічні потреби кожної дитини.

Педагоги груп включення вчаться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають, засвоюють навички спостережень об`єктивного оцінювання. Враховуючи специфічні стилі пізнання, рівень і темп дитячого розвитку, вихователі створюють індивідуалізовані програми, які сприяють зростанню кожної дитини.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливими освітніми потребами можливість самоствердитися, набути певних навичок соціальної поведінки.

Слід зазначити, що включення дітей з особливими потребами у загальноосвітні групи не відбувається автоматично. Це цілеспрямований систематичний процес, який потребує обережного впровадження і контролю. А також передбачає значну підготовчу роботу. Найперше, це створення позитивних психологічних умов для включення, адаптація фізіологічного середовища, адаптація матеріалів, розвивальних програм.

Для оптимізації міжособистісних стосунків здорових дітей та вихованців із особливими освітніми потребами проводяться корекційні заняття. На них моделюється ситуація, і діти з нормальним розвитком можуть себе ідентифікувати з дитиною, що має певні порушення, відчути труднощі, з якими вона стикається. Основна увага при цьому зверталася на форми спільної діяльності, моделювання соціальних відносин, формування комунікативної поведінки.

Спільне навчання і виховання в умовах дошкільного закладу здійснює позитивний вплив і на дітей з типовим розвитком. З раннього віку вони починають розуміти, з якими труднощами стикаються люди. Котрі мають проблеми розвитку, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності, вчаться підтримувати один одного, позитивно взаємодіяти.

Коли дитина з проблемами в розвитку починає відвідувати звичайну групу дошкільного дитячого закладу чи школи, позбавляючись таким чином ізоляції від своїх однолітків, батьки відчувають полегшення. З часом життя всієї сім`ї стає наближеним до життя більшості родин. Залучення таких батьків до планування та організації навчального процесу, розробки індивідуальних навчальних планів для дітей дає змогу відчути, що вони не одинокі, вони є членами команди, яка їх підтримуєі допоможе подолати труднощі у щоденній роботі з дітьми, досягти успіху у складній справі адаптації дитини з особливими потреби до життя суспільства.

Спільна діяльність дітей допомагає педагогам краще усвідомити ефективність певних освітніх технологій, визначити спільні сторони та специфічні потреби кожної дитини.

Педагоги груп включення вчаться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають, засвоюють навички спостережень об`єктивного оцінювання. Враховуючи специфічні стилі пізнання, рівень і темп дитячого розвитку, вихователі створюють індивідуалізовані програми, які сприяють зростанню кожної дитини.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливими освітніми потребами можливість самоствердитися, набути певних навичок соціальної поведінки.

Слід зазначити, що включення дітей з особливими потребами у загальноосвітн ігрупи не відбувається автоматично. Це цілеспрямований систематичний процес, який потребує обережного впровадження і контролю. А також передбачає значну підготовчу роботу. Найперше, це створення позитивних психологічних умов для включення, адаптація фізіологічного середовища, адаптація матеріалів, розвивальних програм.

Для оптимізації міжособистісних стосунків здорових дітей та вихованців із особливими освітніми потребами проводяться корекційні заняття. На них моделюється ситуація, і діти з нормальним розвитком можуть себе ідентифікувати з дитиною, що має певні порушення, відчути труднощі, з якими вона стикається. Основна увага при цьому зверталася на форми спільної діяльності, моделювання соціальних відносин, формування комунікативної поведінки.

Корекційні заняття вимагають спільної діяльності, формування емпатії, ідентифікації. Група, в якій навчається дитина з фізичними вадами, більш толерантна і співчутлива, ніж група, де всі діти загального розвитку.

---

ОБДАРОВАНА ДИТИНА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Природа, щедро обдарувавши людину якимось талантом, «забуває» часом дати щасливчикові здатність утриматися на плаву в спілкуванні з оточуючими. Тоді починаються нескінченні стреси. Деякі за допомогою медицини позбуваються стресів і водночас геніальності. Дехто страждає від своєї обдарованості. А дехто воліє навіть піти з життя, бо ніяк не може до нього пристосуватися. Лише незначна меншість збе­рігає свою обдарованість.

Обдарованість — системна риса психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливості досягнень людиною винятково високих, порівняно з іншими людьми, результатів в одній чи кількох видах діяльності.

Риси, притаманні обдарованим і талановитим дітям

Розвиток пізнання	Психосоціальннй розвиток	Фізичні характеристики
1. Обдаровані діти дуже активні, завжди чимось зайняті. Вони прагнуть більше за інших працювати на уроці або знаходять собі заняття самостійно. 2. Наполегливо досягають мети, яку ставлять перед собою. Можуть нервувати вчителя, оскільки постійно вимагають додаткової інформації, хочуть знати дедалі більше й готові поділитися цією інформацією. Більшість обдарованих дітей дуже допитливі. Навчання їм подобається. Вони набувають знань, не сприймаючи навчальні заняття як насилля. 3. Уміють і люблять працювати самостійно, зокрема з літературою. При цьому їх вирізняє здатність класифікувати інформацію та досвід. 4. Уміють критично розглядати дійсність довкола. Уже в ранньому віці вони зазвичай здатні відстежу- вати причиново-наслідкові зв'язки і робити відповідні висновки. 5. Зазвичай ають хорошу пам’ять, яка базується на ранньому мовленні та абстрактному мисленні. Для них характерно великий словниковий запас та тривала концентрація довільної уваги.	1. Дуже розвинуте по­чуття справедливості, що проявляється надто рано, власна система цінностей, високі вимоги до себе та оточення. 2. Сприйнятливість до невербальних проявів почуттів інших (наприклад, мовчазного напруження). Пошук причин, пояснень поведінки інших людей. 3. Добре розвинуте по­чуття гумору. 4. Підвищене почуття відповідальності, ретельне виконання взятих на себе зобов'язань	1. Обдарованих дітей, як і талановитих дорослих, частіше виокремлює високий енергетичний рівень, причому сплять вони менше за звичайний час. 2. Моторна координація та володіння руками в обдарованих дітей часто(особ­ливо в молодшому віці) відстають від пізнавальних здібностей. їм необхідна практика, оскільки розбіжність в інтелектуальному та фізичному розвитку таких дітей може бентежити їх та сприяти розвитку несамо­стійності. 3. Зір обдарованих дітей (у віці до 8 років) часто нестабільний, їм важко змінювати фокус із близької відстані на дальню

Ознаки обдарованості в дошкільному віці

Раннє дитинство (1—3 роки)	Молодший дошкільний період (4—5 років)	Старший дошкільний період (б—7 років)
Невгамовна цікавість, нескінченні запитання, вміння стежити за декількома подіями одразу, великий словниковий запас, розвинута мова. Підвищена концентрація уваги на чомусь одному, завзятість у досягненні результату в сфері, якою цікавиться, здібності до малювання, музики, лічби; нетерплячість і поривчастість; винахідливість і багата фантазія	Чудова пам'ять, яскрава уява, нечіткість у розмежуванні реальності й фантазії, перебіль­шені страхи, егоцентризм, тонка моторна координація. Надають перевагу товариству старших дітей та дорослих. Доброта, відкритість, величезна допитливість, схильність до активного дослідження нав­колишнього світу, гостре реагу­вання на несправедливість	Успіх у багатьох почи­наннях, високі результати, потреба в колекціонуванні, класифікації. Із задоволенням сприймають складні й довгострокові завдання. Розвинута оперативна пам'ять, виражена спрямованість на творче виконання завдань

Обдаровані діти надзвичайно вразливі, вкрай ранимі, занадто чутливі, іноді їхнє існування не вписується в суспільство: не складається або складається надзвичайно важко особисте життя, руйнується кар'єра, досить рідко їх у суспільстві визнають за життя, ризик психічних захворювань у кілька разів вищий, ніж у нормальної людини. Неординарна людина, як правило, є тягарем для всіх і для самого себе. Обдаровані діти бувають самотні, навіть у родині. Що вища їхня обдарованість, то болючіша самотність. Найтяжче — геніальність. Генії — це мученики, які розплачуються за прогрес людства.

Статистика свідчить: не менше 30% вундеркіндів, якщо створити для них належні умови, досягають у житті вершин. Та й історія знає, що 70% видатних людей у дитинстві були вундеркіндами. їхня відмінна риса — вони завжди зайняті, завжди захоплені своєю роботою. Але що тонший інструмент, то легше він ламається й важче його полагодити. Це аксіома. Те ж саме можна сказати й про людську психіку, а в обдарованих дітей вона, природно, тонша та складніша, ніж у звичайних. До того ж, у будь-якому випередженні розвитку є, поряд з очевидними плюсами, не менш очевидні мінуси. Обдарованій дитині потрібні не замилування, а допомога.

На сучасному етапі розвитку суспільства традиційна система освіти почала гальмувати природний розвиток дитини. Діти змінилися. Для них важливим став світ власної суб'єктності. Нерозуміння цього певною мірою спричинило високий рівень тривожності підростаючого покоління. Внутрішня готовність сучасної молоді до самовиявлення і самоствердження через власні творчі дії не знайшла ні розуміння, ні підтримки у дорослих.

Задатки та здібності малюків виявляються з моменту народження, і вони засвоюють знання, як губка, якщо їм подобається предмет, вивчення якого забезпечить високий рівень розвитку у сфері їхніх інтересів. Іноді вони не вважають за потрібне пояснювати власні вчинки й визнають тільки свободу вибору. Такі діти найбільше потребують уваги та підтримки. Вони гостро відчувають професійність і любов дорослих (що має стати стрижнем сучасної освіти й виховання), не знають, що робити, коли стикаються з консервативними системами в суспільстві, де, замість вияву творчої думки, суворо дотримуються традицій. Що можна їм запропонувати у відповідь на їхній психологічний запит?

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОБДАРОВАНИХ І ТВОРЧИХ ДІТЕЙ

Обдарована дитина вимагає від психологів, вихователів та батьків неординарності й постійної праці над собою. Обдарована дитина — це обдаровані дорослі, які її оточують і вміють дбайливо ставитися до неї, її проблем.

У світовій психолого-педагогічній науці існують різні концептуальні моделі обдарованості.

Однією з найпопулярніших теоретичних моделей обдарованості є концепція, розроблена американським дослідником Дж. Рензуллі. Він вважає, що обдарованість — це комбінація трьох основних характеристик:

· інтелектуальних здібностей, які перевищують середній рівень;

· креативносгі;

· наполегливості (мотивація, орієнтована на завдання).

Крім того, Дж. Рензуллі виділяє знання (ерудицію) і сприятливе навколишнє середовище. Пропонує відносити до категорії обдарованих тих дітей, які виявили високі показники хоча б за однією з цих характеристик. У своїх роботах автор замінює термін «обдарованість» на «потенціал». Для педагогів концепція Дж. Рензуллі – універсальна схема, яку можна застосувати для розробки системи виховання й навчання не тільки обдарованих дітей, але й усіх інших. Обдарованих дітей відрізняє виняткова успішність навчання, пов'язана з високою швидкістю переробки та засвоєння інформації. Водночас такі діти можуть швидко втрачати інтерес до щоденних копітких занять. Для них важливі принципові речі, широке охоплення матеріалу. Працювати з цими дітьми цікаво й важко, адже вони вимагають особливого підходу та системи навчання.

Як же виявити обдаровану дитину? Уже з трьох років це можна зрозуміти із запитань «чому?». Що більше таких запитань, то вищий творчий потенціал дитини. Обдаровані діти, як правило, раніше починають говорити. Вони спостережливі, зосереджені, а іноді непосидючі. Граються так, ніби роблять важливу справу, частіше привертають до себе увагу.

Визначення обдарованості дитини — складне завдання, під час вирішення якого необхідно використовувати результати всебічного психологічного обстеження, дані про досягнення дитини в дитячому садку та поза ним, отримані шляхом опитування батьків і вихователів.

Пропонуємо батькам та вихователям осмислено й ефективно, в легкій ігровій формі розвивати логічне мислення, мову, моторику, фантазію дитини, вміння спілкуватися з однолітками і дорослими.

СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Для успішної роботи з обдарованими дітьми здійснюється проектування роботи дошкільного закладу так, щоб його випускники не просто йшли вчитися далі, а проявляли свої можливості в різних напрямках обдарованості.

Завдання, що стають перед колективом дошкільного закладу:

• організувати діагностику здібностей дітей із наступним створенням групи розвитку (старший дошкільний вік);

• створити умови для індивідуального розвитку особистості дитини відповідно до здібностей і обдарувань через систему виховної роботи;

• проводити діагностику обдарованості дітей дошкільного закладу на кожному віковому етапі, добирати адекватні способи для реалізації здібностей дитини в певних видах діяльності

• створити умови для здійснення дослідницької діяльності педагогів під час спільної розробки проекту.

Для роботи з дітьми дитячого садка обрано такий психолого-педагогічний шлях:

• на ранньому віковому етапі (ранній і молодший дошкільний вік) обдарованість слід розглядати й розбудовувати як загальну, універсальну здатність;

• на наступному віковому етапі загальна здатність має набирати специфічних рис та певної предметної спрямованості.

Розвиток творчого потенціалу особистості дитини в дошкільному закладі — це система виховної роботи через колективні форми роботи:

- свята та розваги;

- тематичні тижні та дні;

- фізкультурні свята та розваги;

- конкурси;

- вікторини;

- виставки дитячої творчості.

Для обдарованих дітей творча діяльність має велике значення. Характерною рисою таких дітей є розвинена уява. Діти проявляють себе в ситуації гри й пошуку, засвоюють нові техніки з розвитку уяви.

Робота з обдарованими дітьми особливо помітна, коли вони переходять до навчальної діяльності, тобто стають школярами. Реалізуючи власні інтереси, нахили, здібності через систему додаткового оцінювання, випускники закладу демонструють свої досягнення в обраному напрямку, беручи участь у предметних олімпіадах, конференціях, конкурсах, проектній діяльності.

---

КОЛЕКТИВНІ ТВОРЧІ ІГРИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ

Проблема формування соціальної зрілості у дітей дошкільного віку є актуальною завжди.Адже на них невдовзі чекає перехід до іншої,незвичної соціальної позиції. Аби підвищитиу вихованців рівень соціальної зрілості,педагогам доцільно використовувати колективнітворчі ігри різних видів

Одним з головних завдань дошкільної освіти є формування у вихованців соціальної компетентності, інакше кажучи - умінь, що дають дітям змогу гармонійно існувати в соціумі. Тож в умовах дошкільного навчального закладу педагоги повинні створити розвивальний життєвий простір, сприятливий для формування соціальної зрілості. У такому середовищі діти мають досягнути рівня сформованості установок, знань, умінь та етичних якостей, достатнього для добровільного, умілого та відповідального виконання різних соціальних ролей.

Особливу увагу звертаємо на формування соціальної зрілості дітей старшого дошкільного віку, оскільки з приходом до школи вони потрапляють у нову соціальну ситуацію - змінюється характер їхніх взаємин з однолітками та дорослими, установлюються зовсім інші, порівняно з дитячим садком, правила поведінки. Тож діти мають бути в змозі органічно сприйняти ці зміни й адекватно на них відреагувати.

Визначення рівня сформованості соціальноїзрілості у дітей

На основі зазначених критеріїв. що характеризують соціальну зрілість дітей дошкільного віку було визначено такі рівні соціальної зрілості дітей: високий, середній, низький.

Старші дошкільники, які характеризуютьсявисоким рівнемсоціальної зрілості, мають бажання вступати у спілкування, взаємодіяти протягом тривалого часу. Вони вміють будувати безконфліктні взаємини з однолітками. У таких дітей сформовані навички співпраці, колективізму. Вони легко входять у контакт із дорослими, дотримуються норм і правил поведінки, мають адекватні самооцінку й реакцію на успіхи та невдачі, орієнтуються на зміст навчальної діяльності.

Критерії	Показники	Методики
Розвиток соціальних взаємин	Взаємодія з однолітками	Секрет
	Взаємодія з дорослими	Методика Рене Жиля
Розвиток соціальної поведінки	Знання та уявлення дитини про норми взаємодії в соціумі	Закінчи історію
	Здатність до адекватної поведінки	Зробимо разом
Розвиток ставленнядо самого себе	Адекватна самооцінка	Драбинка
	Відповідність рівня домагань реальним можливостям дитини	Тест на визначення рівня домагань
Розвиток ставлення до навчальної діяльності	Позитивне ставлення до школи. Орієнтація на зміст навчальної діяльності	Бесіда про школу» Тетяни Нежнової

Діти з низьким рівнем соціальної зрілості майже не вміють взаємодіяти з однолітками та дорослими. Вони безініціативні та неактивні у спілкуванні. Під час взаємодії з однолітками проявляють байдужість або, навпаки, конфліктність та агресивність. Часто орієнтуються на неправильні, негативні способи поведінки. Мають неадекватну самооцінку, орієнтовані на позашкільні види діяльності й умови життя.Діти із середнім рівнемсоціальної зрілості недостатньо ініціативні у спілкуванні, під час взаємодії з однолітками й дорослими; не вміють залагоджувати конфлікти. Вони знають норми і правила поведінки, але не завжди їх дотримуються, мають завищену самооцінку, їхній рівень домагань вищий, ніж реальні можливості. Такі діти орієнтовані на зовнішні атрибути навчальної діяльності та шкільного життя.

Види колективних творчих ігор

Під час роботи над проблемою формування в дітей соціальної зрілості з'ясувано, що вагому роль у цьому процесі відіграє колективна творча гра - особливий вид творчої діяльності дітей старшого дошкільного віку. Колективні творчі ігри - це ефективний засіб, що допомагає розвинути відчуття партнерства і правильної взаємодії. А отже, підготуватися до нової соціальної ролі - школяра. Сюжетно-рольові та театральні ігри передбачають розгортання різноманітних сюжетних ліній та розігрування різнохарактерних ролей, що дає змогу дітям набути досвіду вживання в образи, що можуть полярно відрізнятися один від одного. Така ігрова діяльність виконує низку функцій:

· задовольняє емоційні потреби дітей;

· обумовлює добровільне виконання дітьми правил, що передбачені тією чи іншою роллю;

· дає педагогові змогу без примусу досягати поставлених освітніх цілей.

Зазначимо, що головною умовою ефективності колективної творчої ігрової діяльності є правильне та цілеспрямоване керівництво з боку педагога на всіх етапах гри, зокрема:

· забезпечення успіху дітей у спільній ігровій діяльності;

· створення ситуацій, що спонукатимуть дітей до взаємодопомоги, співпраці;

· сприяння творчому характеру ігрової діяльності дітей;

· урахування індивідуальних особливостей, рівнів сформованості соціальної зрілості дітей;

· забезпечення єдності формування знань, почуттів та поведінки дітей.

Саме за таких умов у дітей формуватимуться і закріплюватимуться позитивні форми поведінки, нормалізуватимуться міжособистісні взаємини тощо.

Для підвищення рівня соціальної зрілості дітей старшого дошкільного віку бажано використовувати комплекс колективних творчих ігор, що містить:

· сюжетно-рольові ігри;

· театральні ігри;

· ігри-заняття.

Сюжетно-рольові ігри

Сюжетно-рольова гра є провідним засобом соціалізації дошкільника. Відображення життя дорослих у сюжетно-рольовій грі дає змогу дитині «прожити» різні соціальні ролі, усвідомити внутрішні зв'язки між ними, опанувати рольову поведінку. Наприклад, це такі сюжетно-рольові ігри як «Сім’я», «Показ моди», «Супермаркет», «Салон краси», «Аптека» Проведення сюжетно-рольових ігор дає педагогам змогу розв'язувати такі завдання: розширювати й поглиблювати знання дітей про взаємини з однолітками й дорослими, про норми поведінки;

· впливати на емоційну сферу дітей;

· створювати умови для плідної співпраці дітей у процесі колективної творчої діяльності.

Результативним, зокрема, є цикл сюжетно-рольових ігор «Школа», який спрямований на формування внутрішньої позиції Я-школяр.

Ефективність впливу сюжетно-рольових ігор на взаємини з однолітками залежить насамперед від оптимального розподілу ролей між дітьми з урахуванням перспективи бажаної ролі й принципу черговості.

Театральні ігри

Інсценівки, драматизації та інші театральні ігри. наприклад, «Снігова королева», «Вовк та семеро козенят», «Хто я?», «Загадкова зустріч», «Чарівники» , та ін. помітно впливають на формування в дітей адекватної самооцінки й рівня домагань, спонукають дошкільників змінювати ставлення до себе. Дуже важливим є емоційний розвиток дитини, оскільки від нього залежатиме те, як складуться її стосунки з однолітками і дорослими в майбутньому. Беручи участь в театральних іграх, діти ознайомлюються з відчуттями, настроями й образами улюблених персонажів, вчаться їх розуміти, досліджують причини їхньої поведінки. Також інсценівки сприяють розвитку комунікативних навичок. Адже спілкування в колективній грі - це її основа. А ще участь в таких заходах поступово стає чудовою основою для самовираження. Так, нерішучі, чутливі, нетовариські, скуті в рухах діти отримують змогу розкріпачитися, проявити ініціативу у спілкуванні, взяти участь в обговореннях. Натомість діти, схильні до домінування, привчаються враховувати бажання інших дітей, пристосовувати свою поведінку до загальних правил тощо.

Під час проведення театральних ігор педагог допомагає кожній дитині пережити почуття задоволеності собою у зв'язку із власним творчо-ігровим самовираженням.

Ігри-заняття варто організовувати насамперед для розвитку взаємин дітей із дорослими. Завдання ігор-занять - вплинути на свідомість, почуття та поведінку дітей для виховання в них:

· довіри до педагога;

· бажання співпрацювати з ним;

· готовності обговорювати результати своєї діяльності.

Важливою умовою ефективності ігор-занять є включення дітей у спільну з педагогом діяльність, засноване на їхньому емоційному контакті й активному спілкуванні.

Висновки. Отже, ми вважаємо, що гра займає вагоме місце в соціалізації дитини дошкільного віку та сприяє формуванню соціальної зрілості. Адже гра є соціальною за змістом, природою, походженням, тобто виникає з умов життя дитини в суспільстві. У грі дошкільники вчаться взаємодіяти зі світом, наслідуючи те, що вони бачать довкола себе. Для них це – реальність, справжній, а не вигаданий світ. Методично правильно спланована і організована гра забезпечує позитивні результати в соціалізації дитини дошкільного віку.